МЕДИЧНІ АКАДЕМІЇ: «ЖИТТЯ БЕЗ НАУКИ – СМЕРТЬ»

Відомому римському вченому Сенеці належить крилатий вислів Vita sine litteris mors est (“Життя без науки — смерть”).  Схоже, що в українських реаліях нам доведеться не раз згадувати його, щоб не «наламати дров» в процесі змін. Тим більше, що зміни українській медичній науці вкрай потрібні. Найважливіше сьогодні – зберегти й поповнити молодими дослідниками кадровий потенціал. Не допустити його «прохолодження», «вихолощення», «відтоку» за кордон. Медична наука має стати більш ефективною, більш успішною, більш привабливою для молоді. Що ж для цього потрібно? Який світовий досвід, які перспективи?

 Академічна наука в Україні

Започаткування академічної української науки пов’язане з діяльністю Наукового товариства імені Тараса Шевченка, що діяло у напрямку від моделі культурної спілки до національної академії наук. В складі товариства працювала й математико-природничо-медична секція. Проте реальна робота по створенню Української академії наук  розпочалася лише за часів гетьманату Павла Скоропадського і увінчалася її урочистим відкриттям 24 листопада 1918 року. На той час до цієї загальної академії входили й науковці-медики, серед них були і такі видатні особистості, як М.М. Волкович, М.Д. Стражеско, Ф.Г. Яновський, а троє з них – Д.К. Заболотний, О.О.Богомолець, О.В. Палладін – навіть очолювали згодом цю академію, що носила назви Всеукраїнської академії наук, Академії наук УРСР, а нині це – Національна академія наук України.

У 1944 році в Радянському Союзі було створено Академію медичних наук при Міністерстві охорони здоров’я СРСР. До першого складу цієї академії входили також і видатні українські вчені: О.О.Богомолець, Л.В.Громашевський, Б.М. Маньковський, О.М.Марзеєв, О.В. Палладін, М.Д. Стражеско, В.П. Філатов. Згодом, після розпаду Радянського Союзу, АМН СРСР була перейменована на Російську академію медичних наук, а українські науковці закономірно прагнули створити власну таку наукову організацію. Тож у 1991 р. в Академії наук України було організовано відділення про­блем медицини, а в 1993 році було засновано Академію медичних наук України на чолі з відомим лікарем-урологом, академіком АН України О.Ф. Возіановим. У листопаді 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Основи законодавства України про охо­рону здоров’я», у 20-й статті якого задекларовано: «Вищою науковою медичною установою України із статутом самоврядної орга­нізації і незалежною у проведенні досліджень і розробці напрямів науко­вого пошуку є Академія медичних наук України». 

До складу медичної академії поступово було передано низку установ АМН СРСР, які розташовувалися в Україні, та деякі наукові установи, що були у віданні МОЗ. 2010-го року Академія медичних наук отримала статус Національної. Відтак на сьогоднішній день НАМН України виявилася розпорядником значних матеріальних і людських ресурсів та бюджетних коштів ( у 2018 році на неї виділено 2 млрд. 427 млн. 968 тис. грн., у тому числі на наукові дослідження – 376 млн. 193,5 тис. грн.; на 2019 рік – відповідно 3 млрд. 432 млн. 704,1 тис. та 445 млн. 954,1 тис. грн.) Для порівняння – на наукові дослідження у системі МОЗ України (52 наукові установи та 17 вишів) у 2018 році було виділено 147 млн. 349,8 тис. грн., на наступний передбачено 157 млн. 798,8 тис. грн.

Щороку при формуванні Державного бюджету поновлюються суперечки щодо засад існування державних академій наук. Наприклад, стаття 30 первісного проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» передбачала реорганізацію національних і галузевих академії наук, зокрема Національної академії аграрних наук, Національної академії медичних наук, Національної академії педагогічних наук, Національної академії правових наук та Національної академії мистецтв шляхом їх приєднання до Національної академії наук України. При цьому, до 1 січня 2016 року планувалося передати всі організації, установи в системі академій на фінансування Міністерству освіти і науки. На захист своїх прав і права української академічної науки на існування до Кабінету Міністрів тоді вийшли тисячі працівників академій. Зрештою, одіозну статтю 30 було пом’якшено, і стаття 28 прийнятого Верховною Радою України Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» передбачала вже «Кабінету Міністрів України разом з Національною академією наук України, Національною академією педагогічних наук України, Національною академією медичних наук України, Національною академією мистецтв України, Національною академією правових наук України, Національною академією аграрних наук України забезпечити концентрацію бюджетних видатків та науково-технічного потенціалу на здійсненні фундаментальних та прикладних наукових досліджень з найважливіших проблем, провести державну атестацію закладів, установ, організацій та визначити ефективність їхньої діяльності, до 1 серпня 2016 року вжити заходів щодо оптимізації мережі установ, закладів, організацій, чисельності їх працівників, зокрема, реорганізації, об’єднання, ліквідації неефективних закладів, установ та організацій чи припинення їхньої діяльності».

 …і за кордоном

Медичні академії наук або окремі медичні відділення загальних академій існують у багатьох країнах світу (понад 40).

У США подібні функції виконує Національна академія медицини (National Academy of Medicine), заснована у 1970 році під назвою “Інститут медицини” у складі Національних академій наук. Сучасну назву академія отримала 2015 року. Дохід академії у 2017 році складав 14,3 млн. доларів, з яких 60% складали кошти грантів та внесків зовнішніх донорів, 24% з фонду побічних витрат Національної дослідницької ради, основного джерела фінансування операційної діяльності, решта 16% – з виплат дотації на підтримку як операційної діяльності, так і програм. На сьогодні до академії входять понад 2200 членів, які працюють на громадських засадах. На життя собі члени американської академії заробляють за основним місцем роботи. Членство в академії і пов’язане з цим консультування нації з найважливіших питань охорони здоров’я складають для американського медика-науковця питання найвищого престижу в галузі. Наукові інститути та дослідницькі центри (всього їх 27) мають спільну назву Національні інститути здоров’я (National Institutes of Health) і підпорядковуються департаменту охорони здоров’я і соціальних служб США. Щорічний сумарний бюджет цих установ складає близько 26 мільярдів доларів, що виділяються на так звану внутрішню дослідницьку програму Національних інститутів здоров’я

У Франції функціонує Національна академія медицини (Académie nationale de médecine), що користується фінансовою автономією під виключним контролем рахункової палати.  Академію було створено в 1820 році в місті Парижі королем Франції Людовіком XVIII під назвою «Королівська академія медицини»; ця академія відновила собою діяльність двох попередніх медичних вчених організацій Франції: Королівської академії хірургії (заснована в 1731 році) і Королівського медичного товариства (засноване в 1776 році), що були знищені під час Великої французької революції. На сьогодні академія включає 135 дійсних членів, 160 членів-кореспондентів, 60 іноземних асоційованих членів, 120 іноземних членів-кореспондентів. Згідно статуту, для своєї роботи академія щорічно отримує субсидії від держави. Головне завдання академії – консультування уряду з усіх питань, що стосуються медицини і громадського здоров’я та нагляду за всіма навчальними і науково-дослідними об’єктами, які можуть сприяти прогресу в мистецтві лікування. Дійсні члени академії отримують від держави винагороду, яка визначається Міністерством вищої освіти і науки.

У Великій Британії з 1998 року працює Академія медичних наук (Academy of Medical Sciences), створена як неурядова організація, що фінансується з різноманітних джерел. Так, у 2015/2016 фінансовому році академія отримала 8,11 млн. фунтів стерлінгів, з яких державна субсидія склала 24%, решта – надходження від благодійних фондів, інвестиційний дохід, торговельна діяльність, внески від промисловців. Академіки не отримують спеціальної винагороди за звання, а лише гонорари за виконані дослідження в рамках академічних програм. На теперішній час налічується 1094 дійсні члени  (з них 570 – клініцисти), а також 40 почесних членів та 1 королівський член – тобто академік з числа членів королівської родини Великої Британії.

У Німеччині тривалий час була відсутня єдина академія наук, і лише з 2008 року федеральний уряд визначив старовинну Німецьку академію природодослідників «Леопольдіна» (м. Галле) як Національну німецьку академію наук (Deutsche Akademie der Naturforscher Leopoldina – Nationale Akademie der Wissenschaften). Вона має цілу низку медичних секцій, які нагадують за функціями нашу НАМН. При цьому академіки “Леопольдіни” не отримують винагороди за своє членство. Фінансують академію спільно федеральний уряд та уряд землі Саксонії-Ангальт.

Австралійська академія здоров’я та медичних наук (Australian Academy of Health and Medical Sciences) є самоврядною незалежною в управлінні організацією, заснованою в червні 2014 року за підтримки міністерства охорони здоров’я. Зараз академія налічує 132 члени. Академіки не отримують спеціальної винагороди за звання. Фінансування діяльності академії відбувається за рахунок замовлення на аналіз і наукові розробки стану медичних проблем – як від держави, так і приватного сектору. Цікавим моментом є заплановане створення в складі академії так званого асоційованого членства для найбільш продуктивних та перспективних молодих вчених. Одночасно існує медичне відділення у складі Австралійської академії наук (Australian Academy of Science) із загальним бюджетом 13,6 млн. австралійських доларів (державний бюджет і позабюджетні кошти).

У Швейцарії Академія медичних наук (Swiss Academy of Medical Sciences) входить до Швейцарських академій мистецтв і наук – асоціації з чотирьох академій, що фінансуються Швейцарською національною науковою фундацією. Академія виконує дві основні наукові програми «Медицина й суспільство» і «Медична наука і практика». Безпосереднє фінансування великих дослідницьких проектів, як і науково-дослідних інститутів, покладене на зазначену фундацію. Вищим органом управління академії є Вища рада, до якої, крім академіків та членів-кореспондентів, входять також представники медичних та ветеринарних факультетів університетів, Швейцарської Медичної Асоціації та фахових медичних асоціацій. Зараз академія налічує 158 членів (з них 15 – члени-кореспонденти, якими тут називають іноземних членів).

У Китайській народній республіці функції медичної академії виконує академічний підрозділ наук про життя та медичних наук у складі так званих академічних підрозділів Китайської академії наук (КАНАП), створених у 1955 році, через шість років після заснування власне академії наук. Підрозділ включає 143 академіки. Фінансування китайської медичної науки здійснюється Національною фундацією природничої науки Китаю, в якій з 2010 року функціонує медичний департамент, подібний до американських Інститутів здоров’я. У 2017 році на дослідження в галузі охорони здоров’я було виділено   2 млрд. 421,4 млн. юанів (це 22,66% від видатків фонду на наукові програми – найбільша частка серед усіх галузей).

Російська академія медичних наук, колишня АМН СРСР, що мала у власності 75 науково-дослідних інститутів та дослідницьких центрів, законом від 2013 року була приєднана до Російської академії наук, підпорядкованої безпосередньо уряду. Управління майном РАН і підвідомчих їй наукових організацій передано Федеральному агентству наукових організацій. У той же час повноваження виконавчих органів влади обмежені і не поширюються на наукову діяльність РАН і її наукових організацій. Бюджет на 2013 рік складав 23 мільярди рублів (на 2 мільярди більше, ніж у попередньому році). На момент ліквідації у складі РАМН було 211 академіків та 217 членів-кореспондентів. Всі академіки перейшли до РАН автоматично, а членам-кореспондентам довелось пройти процедуру переобрання.  Серед численних привілеїв російських академіків – щомісячні виплати за звання 100 тис.рублів (членам-кореспондентам – 50 тис.)

 А які ще варіанти?

Цікаво порівняти академічну модель медичної науки з іншими, не менш успішними.

Найвідомішим варіантом є університетська наука. Надзвичайно успішні науково-інноваційні системи світу сформовані саме навколо університетів: Силіконова долина – навколо Стенфордського університету, Бостонський інноваційний мегаполіс – навколо Mасачусетського технологічного інституту і т.д. Розгадка тут у тому, що, цитуючи академіка НАНУ Михайла Згуровського,  через університет щороку проходять тисячі студентів (а в медицині – ще й інтернів і резидентів), тобто – тисячі активних генераторів нових ідей, які можуть бути успішно комерціалізовані і виведені на ринки шляхом трансферу технологій.

Запорукою наукового і комерційного успіху тут є те, що університет є не лише учасником наукового пошуку та інноваційного процесу, а є його ядром. Саме університети є у розвинутих країнах світу точкою прикладення політичних, економічних та соціальних ресурсів для розвитку інновацій. Такий університет працює одночасно по трьох взаємозалежних напрямах: навчання, наукові дослідження та трансфер технологій. Наприклад, лікарні Каролінського інституту (Karolinska Institutet) у Швеції, розташовані у Сольні і Худдінгу, пов’язані з інститутом як дослідницький та освітній заклад. Разом вони утворюють академічний науковий центр здоров’я. Це один з найбільших центрів у Швеції для підготовки кадрів та проведення досліджень, на які припадає 40 відсотків від вартості медичної підготовки і 40 відсотків медичних академічних досліджень, проведених по всій країні. Це приклад ефективної та вигідної схеми поєднання клінічної та дослідницької складових у медицині. Каролінський інститут, створений у 1810 році за указом шведського короля Карла ХІІІ, спершу готував військових хірургів. Згодом, з легкої руки видатного хіміка і фармацевта Єнса Якоба Берцеліуса, в інституті було закладено основи науково-дослідницької школи, у 1861 році інститут отримав університетський статус. А вінцем його наукового визнання стало право присуджувати Нобелівські премії у галузі фізіології і медицини.

Принагідно нагадаємо, що університетські клініки – не нове явище і для України. До революції 1917 року кожен медичний факультет університету мав свої власні клініки, а завідувач кафедри одночасно був директором клініки. Наприклад, у 1888 році при Київському університеті святого Володимира налічувалося 4 факультетські клініки, 3 госпітальні клініки, 2 клінічні відділення при міській лікарні, анатомічний театр. Лише згодом, у радянські часи, ці здобутки було втрачено, саме поняття “університетської клініки” кануло в Лету, його замінило аморфне поняття “клінічної бази”, що породило періодичні то відкриті, то приховані конфлікти між завідувачами університетських кафедр і керівництвом лікарень.

В той час як Каролінський інститут є державною установою, Науково-дослідний інститут імені Вейцмана в Ізраїлі – це приватна некомерційна корпорація, очолювана Радою опікунів і Вченою радою (всі 52 члени якого – зарубіжні вчені, провідні авторитети в своїх областях, багато хто з них лауреати Нобелівської премії). Інститут Вейцмана заснований в 1949 році  на базі Дослідницького інституту імені Даніеля Зифа в Реховоті. Він є як навчальним закладом, так і багатопрофільною науково-дослідницькою установою. Інститут відрізняється від решти ізраїльських вишів тим, що надає вищу освіту та післядипломне навчання в галузі прикладної і теоретичної науки. Традиційно однією з найкращих у світі вважається наукова школа, що готує фахівців і дослідників у галузях нейрохірургії, неврології, фізіології, екології. Серед 15 наукових центрів Інститут Вейцмана – Центр нейрологічних і поведінкових досліджень, Центр досліджень проблем харчування імені Добрина, Центр молекулярної генетики імені Л. і Дж. Форшхеймер, Центр досліджень біомембран імені Д. Кона, Центр молекулярно-біологічних досліджень тропічних хвороб імені Маккартура, Центр структурної біології імені Дж. і С. Мейзер, Центр біології старіння імені І. Меллер.

Інша всесвітньовідома науково-дослідна установа – Інститут Пастера (Institut Pasteur) в Парижі – являє собою неприбуткову приватну фундацію, спрямовану на виконання досліджень в галузі біології, мікробіології, медицини і вакцин. Інститут був заснований Луї Пастером у 1887 році і відтоді є одним зі світових лідерів у вивченні інфекційних хвороб. Окрім головного інституту в Парижі, до мережі фундації входять понад 100 установ з понад 70 країн. Тут робилися «відкриття століття», що дозволили успішно боротися зі сказом, правцем, дифтерією, туберкульозом, поліомієлітом, грипом, жовтою гарячкою, чумою. Саме тут у 1983 році було відкрито вірус імунодефіциту людини. Спираючись на фінансову підтримку з різних джерел, Інститут захищає свою автономію і гарантує незалежність своїх вчених. Фінансування Інституту включає субсидії французького уряду, плату за консультаційні послуги, ліцензійні відрахування, дохід від контрактів і приватних внесків.

Ще одна модель організації науки реалізована у Німеччині, де, як зазначалося, донедавна зовсім не було загальнодержавних академій наук. Там науково-дослідні інститути об’єднуються «зонтичними» товариствами – імені Макса Планка, імені Гельмгольца, Фраунгофера, Асоціацією Лейбніца. Ці товариства де в чому подібні до звичних нам на пострадянському просторі академій наук і містять в своєму складі академічні науково-дослідні інститути. Наприклад, Товариство імені Макса Планка (Max-Planck-Gesellschaft zur Förderung der Wissenschaften e.V.) має, зокрема, Інститут біології старіння,  Інститут біологічної кібернетики, Інститут біонеорганічної хімії, Інститут біофізики, Інститут біофізичної хімії, Інститут біохімії, Інститут демографічних досліджень, Інститут земної мікробіології, Інститут імунобіології, Інститут інфекційної біології, Інститут досліджень мозку, Інститут досліджень серця і легенів, Інститут медичних досліджень, Інститут молекулярної біомедицини, Інститут молекулярної генетики, Інститут молекулярної клітинної біології та генетики, Інститут молекулярної фізіології, Інститут нейробіології, Інститут нейрологічних досліджень, Інститут поведінкової фізіології, Інститут поведінкової психології, Інститут психіатрії, Інститут людської когнітології і науки про мозок, Інститут експериментальної медицини, Інститут експериментальної ендокринології.

Фінансування Товариства імені Макса Планка здійснюється в основному державою. Близько 50% базового бюджету надає федеральний уряд, решту вноситься урядами федеральних земель.

В цілому інституційне фінансування від держави становить 1,717 млрд. євро (2015 рік). Крім зазначеного базового фінансування, Товариство і його інститути отримують різні гранти на проекти від уряду Німеччини, його міністерств і відомств, Євросоюзу, інших організацій і приватних осіб. Субсидії на проекти склали в бюджеті 2015 року 0,283 млрд. євро. Загальний бюджет Товариства становить 2093,156 млн. євро (2015 рік). Основними статтями витрат є витрати на персонал (близько 989 млн. євро) і на матеріали (близько 649 млн. євро). По областях науки найбільші витрати йдуть на біологію (більше 0,7 млрд. євро), за нею йдуть фізика (0,5 млрд. євро), хімія (понад 0,2 млрд. євро) і соціальні науки (разом з педагогікою, психологією, історією та лінгвістикою; близько 0,18 млрд. євро).

До подібних німецьких об’єднань належить і Об’єднання німецьких науково-дослідних центрів імені Гельмгольца (Die Helmholtz-Gemeinschaft) , сумарний річний бюджет якого складає (2015 рік) 4,24 млрд. євро,  з них приблизно 70% становить інституційне фінансування від держави в особі федерального уряду і урядів федеральних земель (у співвідношенні 9: 1); решта 30% надходять в наукові центри організації у вигляді грантів та інших видів конкурсного фінансування (наприклад, від структур Євросоюзу). Членами Об’єднання є, у тому числі, Німецький онкологічний дослідницький центр, Німецький центр нейродегенеративних захворювань, Центр молекулярної медицини імені Макса Дельбрюка.

 А чи завжди доброчесне фінансування медичної науки?

Традиційно в Україні фінансування наукових досліджень, у тому числі медичних, здійснювалося за рахунок бюджетних коштів. Це ті самі рядки у державному бюджеті, про які ми говорили трохи вище; кому давати чи не давати фінансування під заявлений проект вирішували Вчена рада МОЗ України та Наукові ради НАМН України. Обсяги фінансування, які при цьому випадають на долю кожного проекту, як правило, бувають явно недостатніми для його повноцінного виконання.

Після переходу вітчизняної економіки на ринкові рейки на науковій арені з’явилися нові потужні гравці – фармацевтичні компанії, у першу чергу, представництва закордонних фірм. У 1990-х роках, коли заробітна платня професора чи доцента, до цього поважної і забезпеченої людини, перестала відповідати будь-яким уявленням про пристойний рівень, деякі «добрі дяді» з фармкомпаній, які пропонували потужну фінансову підтримку цим так званим опініон-лідерам в обмін на їхню лояльність, швидко фактично взяли на утримання більшу частину науково-медичного співтовариства. Далі хочеться процитувати інтернет-блогера: «Великим вченим вважається той, хто займається організацією клінічного дослідження, розподіляє гроші, отримані за набір пацієнтів, заповнення карт і начитку рекламних доповідей під час гастролей по областях. Є ще невеликі замовлення від вітчизняних фармкомпаній, але вони, як правило, дістаються вченим другого ешелону, які часто грішать явною заказухою і необ’єктивністю. При цьому у захваті всі: фармфірми від того, що за відносно невеликі гроші (як для європейських країн), знаходять велику кількість учасників дослідження (лікарів і пацієнтів); вчені раді хрустким купюрам і можливості прозвітувати про виконання і перевиконання планів на відкриття, а також причетність до світової науки; бюрократи від науки і чиновники радіють мінімальним витратам держави на розвиток наукової бази; пацієнти раді потрапити в дослідження і отримати шанс на виживання і хоч щось безкоштовно». Варто зазначити, що до початку 2000-х років рекламність доповідей на більшості вітчизняних конференцій настільки просочила всі порядки денні, що під час засідань досвідчені учасники вже за назвою чи першими «акордами» доповідей визначали для себе: чи варто слухати далі, чи краще використати час більш раціонально. Лише у 2012 році було прийнято зміни до «Основ законодавства України про охорону здоров’я», які заборонили медичним працівникам під час здійснення ними професійної діяльності рекламувати лікарські засоби, вироби медичного призначення, а також одержувати від суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво та/або реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення, їх представників неправомірну вигоду.

Такий стан справ спотворює саму суть наукового пошуку, зменшує довіру до достовірності отриманих результатів. Саме тому важливим є перехід до світової практики відкритості джерел фінансування проектів та відкритості конфліктів інтересів, коли кожен зацікавлений може дізнатися, чи та або інша публікація профінансована незалежним фондом, чи виконана на замовлення фармацевтичної компанії.

Як виявилося, ця проблема – не суто лише українська. Головний редактор всесвітньовідомого журналу Lancet, експерт ВООЗ, професор Річард Хортон ще у 2015 році заявив: «З наукою все дуже просто: більша частина наукової літератури, приблизно більше половини, просто не відповідає дійсності і помилкова. Засмучують дослідження з вибірками невеликої кількості та обсягу, мізерним ефектом, недійсним попереднім аналізом і неймовірним конфліктом інтересів, а також захопленням пошуку модних тенденцій сумнівної важливості .. наука занурилася у пітьму». На цю ж тему висловилася Марсія Енджелл, лікар і колишній головний редактор авторитетного журналу New England Medical Journal: “Зараз просто неможливо вірити більшій частині опублікованих клінічних досліджень або покладатися на думку довірених лікарів і авторитетних медичних рекомендацій. Я не відчуваю ніякого задоволення від цього висновку, до якого я повільно і неохоче прийшла за два десятиліття в якості редактора журналу New England Journal of Medicine”. Ще один багаторічний головний редактор того ж журналу, професор Арнольд Сеймур Релман свого часу висловився ще різкіше: “Медицина скуповується в зародку фармацевтичною промисловістю, не тільки з точки зору практичної медицини, а й з точки зору навчання і наукових досліджень. Навчальні заклади стали платними агентами фармацевтичної промисловості. Я думаю, що це ганьба”.

 І що ж далі?

З прийняттям у 2014 році нового Закону “Про вищу освіту” в Україні розпочався перехід до європейських стандартів в освіті і науці. Законом виписано основні права і обов’язки академій наук, у тому числі й Національної академії медичних наук України. Зокрема, вони визначені головними розпорядниками бюджетних коштів (нарівні з міністерствами). Законом встановлено, що академії є самоврядними науковими організаціями, діяльність яких у частині, що не порушує їх самоврядності, координується Кабінетом Міністрів України.

Останні роки стали роками бюджетного голоду і виживання для української науки. На думку президента НАН України Бориса Патона: «Недофінансування НАН України призведе до згортання дослідницьких проектів і втрати наукових кадрів». Це стосується і медичної науки.

Важливим виходом може бути ширше залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій. Від 2015 року Україна приєдналася до рамкової програми ЄС з досліджень та інновацій “Горизонт 2020”, яка має бюджет майже 80 млрд. євро та додатково приваблює приватні інвестиції. «Горизонт 2020» поділено на три компоненти: передова наука, індустріальне лідерство, соціальні виклики. На вирішення соціальних викликів виділяється приблизно 31 мільярд євро, з них 9,7% – на здоров’я, демографічні зміни та добробут, ще 5% – на безпеку продуктів харчування, дослідження води, біоекономіку. Українські організації отримали повноцінний доступ до всіх заходів програми, а наші науковці – можливість бути залученими до спільних європейських наукових досліджень. Тепер основним завданням для нас є повноцінно використати отримані можливості. Важливим є також розвиток трансферу технологій, щоб розробки науково-дослідних інститутів мали також і комерційну цінність, знаходили своє місце на ринку.

Доцільно переглянути підзаконні акти про наукову діяльність в частині стимуляції розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень і розробок високого рівня, стажування наукових працівників за кордоном, демократизації процедур внутрішнього управління в академіях наук,  їх структури та функцій, інтеграції академічної та університетської науки відповідно до вимог європейського законодавства. Не зайве згадати, що новим законом вперше передбачено можливість створення спільних наукових підрозділів разом з університетами та іншими вищими навчальними закладами.

У липні 2018 року в Україні створено Національний фонд досліджень, що вже з 2019 року має розпочати грантову підтримку наукових досліджень та розробок. Кошти Фонду формуватимуться за рахунок коштів державного бюджету, добровільних внесків, зокрема, й іноземних донорів, а також інших не заборонених законодавством коштів. Фонд розподілятиме кошти шляхом надання індивідуальних, колективних та інституційних грантів. Це означає, що система грантової підтримки буде гнучкою та даватиме більше можливостей для усіх українських науковців. За формування умов конкурсів, визначення пріоритетів, координацію та контроль проведення Фондом експертизи та відбору проектів відповідатиме наукова рада.

Декларується, що цей механізм конкурсного фінансування має з часом досягти 40% від загального обсягу бюджетного фінансування науки, водночас, на 2019 рік на видатки фонду передбачено лише 262,4 млн.грн., при тому, що загальні видатки на науку наступного року мають скласти 9,3 млрд.грн., що, в свою чергу, складає лише 0,24% ВВП.

У середньостроковому плані діяльності Уряду визначено, що у 2020 році фінансування науки за рахунок бюджету має сягнути 0,5% ВВП. Планується, що з цього фінансування через фонд досліджень буде надано до 15%.

Ще одним варіантом може стати створення наукових кластерів на засадах державно-приватного партнерства із залученням венчурного фінансування. Венчурний бізнес має особливе значення в процесах створення ефективної й конкурентоспроможної сучасної економіки. Високі технології, створювані на базі венчура, дозволяють країні з “доганяючою економікою” наблизитися в доступному для огляду майбутньому по душових доходах до розвинених країн світу. Так, наприклад, Нова Зеландія, країна з найбільш розвиненим сільським господарством, залишається в нижній частині списку розвинених країн миру за ВВП на душу населення. У той же час, Сінгапур, що зумів налагодити у себе на високому рівні інноваційний венчурний бізнес, зрівнявся за цим показником з передовими країнами світу. Саме у царині біомедичних технологій венчур довів свою життєздатність – практично у всіх прикладах їх успішної розбудови.

Для успішного розвитку венчурного фінансування наукових досліджень у сфері охорони здоров’я доцільно забезпечити:

• програми співфінансування венчурного бізнесу;
• спільні інвестиції у розвиток людського капіталу – основи створення й ефективності венчурного бізнесу – на основі державно-приватного партнерства;
• створення сприятливих умов для діяльності венчурних менеджерів та  венчурних підприємців (бізнес-ангелів), котрі, як правило, виростають із
  

  венчурних менеджерів;

• створення та імплементацію  законодавства щодо трансферу технологій, що дозволить ефективно впроваджувати відкриття, винаходи й нововведення для венчурного бізнесу;
• вільне конкурентне середовище у венчурному бізнесі.

Головною ж тезою, на нашу думку, має стати така: Україна в сучасному світі, де панує «економіка знань», повинна не бігти в кільватері розвинених країн, а орієнтуватись на перспективне рівноправне глобальне партнерство. На це мають бути націлені зусилля усього суспільства.

Володимир Короленко